Дорогою до тебе я бачив черепах трьох
Вони тримали місто на плечах
Першу, чорну, звали Недайбог. Вона нічого не просила в н*ба
Робила все сама, робила - як для себе
Бралася і впиралася, на зло не озиралася
Попри те, попри це, робила все тому, що її пре
Вона казала: дій! Лайно - це перегній
І все трималося на ній
Ти тільки уяви-но, другу звали Мрія
Була вона, скажу тобі, в хорошім сенсі синя
Вона казала: знаю, я - важка, але я мрію
Дивлюся я на небо і надихаю дію
Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити?
Коли собі ти мариш, десь плаче сатана
Я більша за слона, але я збираю квіти
Якщо це не весна, то що тоді весна?
Пам’ятай, де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись знов
І міста, як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти
Ти, певно, здогадалася, як звали третю, білу
Вона не посивіла, ні! Такого кольору буває
Тільки чиста сила. Що має крила і ними обіймає
Усіх, кого кохає
Любов’ю її звали. Ти, схоже, її знала
Були у неї діти, мовляла немовлям вона
Не скінчиться війна, не буду вам брехати
Правдою не налякати, пийте все до дна
Але зростайте сильними, побачите тоді
Як вороги злякаються і вдінуть бігуді
Хоч зійде сім потів, та не шкодуйте дров
Якщо це не любов, то що тоді любов?
Пам’ятай, де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись знов
І міста, як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти
